Історія дівчинки з Попаснянщини
За цей час була купа емоцій… Усі на нервах… В нас було не все так погано. Було світло (недовго, але довше ніж у багатьох), була пічка, яка гріла – будинок і можна готувати на ній поїсти і була криниця з водою… Багато часу проводили у підвалі через те, що ПОСТІЙНО стріляли. Мої батьки залишилися в місті, а мене відправили з хлопчиком до сусіднього міста, де було тихо. Поки ми їхали було дуже страшно, почали стріляти, а ми їздили містом та збирали людей, які теж виїжджали. Коли ми вже під’їжджали до виїзду з міста, почали стріляти зі зброї, на щастя, по машині нічого не потрапило. Коли виїхали весь цей жах закінчився, і нас відвезли до гуртожитку. Там нам допомогли волонтери. Пізніше я переїхала до своїх родичів. Наразі батьки дзвонять, по-можливості, коли з’являється зв’язок. Дуже ПЕРЕЖИВАЮ за батьків, які лишилися там. Я вірю, що незабаром все буде добре… І цей жах закінчиться…
